Чистила мати картоплю.
Чистила мати картоплю, а сестри гуляли у кукол.
Всі на долівці сиділи і думали всі неоднаке.
Мати: як жити тепер їм? Чи вріжуть землі хоч у полі?
та й що з тії латки, як вріжуть? Буде ще голоду, буде
горя і сліз! Хоч би син де нанявсь, може б став у
підмозі.
Та вже натерпілись, настраждались, що й як воно
далі —
хто його знає. Дівчатка за нею, ловкенько сівши,
кукол учили сапать на городі: от отак та отак, бач,
треба; не тільки поверху, а й знизу його зворуснути —
от і ростиме як слід, от і вродить, що всім нам і мамі
стане до льоду. Почула це мати, до них обернулась:
Ластовенята мої, мої любії пташки. — Хотіла сказати
ще щось, та тільки не вийшло. Сльози, скипівши на
віях,
впали на руку, яка на коліні лежала (випав
ніж непомітно), друга ж рука ще тримала картоплю
тихо й: дрижала, а з нею тремтіли й кільця лушпиння,
що недочищені крихко звисали з картоплі додолу.
Діти принишкли, покинули кукол і нум собі плакать.
Мати взяла, обняла їх рукою, а другою сльози
втерла. Лушпиння порвалось і, впавши, на куклі
скрутилось,
мов би гадючка.
Тут увіходить син: — Мамо! Ви знов? Якби
ви не плакали, то, може б, хоч легше було!
Чи ви чуєте, мамо?
Ставила тую картоплю до печі. Брачку діставши,
знизу чавун обхватила й посунула глибше уліво,
де вже крутінь угорявся, крутінь як з огнистого
дроту, —
дрова тріщать починали. — Та чую, не вся ще оглухла!
Дрова тріщать починали, а хмара синіла у вікнах.
Сестри поглянули строго і відступили від печі.
(- Може ж не вся ще оглухла). А хмара синіла у
вікнах.
Син постояв-постояв, а далі почав
ходити по хаті:
— Батько ще не вертався? — Мати немов би до себе:
Бачте, стара вже, дурна, непотрібна. Хіба я що знаю?
Що ж зостається мені, як не плакать? Син комуністом, батько,
здурівши, у штунду пошився, якби ще у
штунду —
Сусом Христом об’явив себе, партію водить по селах!
Що ж, іскажіть мені, що зостається? Ну, ріжте, ну,
бийте,
в гроб удавіть мене з дрібними дітьми, нехай я вже буду
вашим коліном придушена, наче ота Україна.
Син засміявся! Ну, до чого це? Навіщо
таке говорити?
Ну, ви стійте собі за свою Україну,
А мене теж не чіпайте.
Я вже не малий і знаю, що роблю.
Хочете — то й зовсім без вас буду жити, як хочете, то
й зовсім.
Завтра, сьогодні ж піду й не вернуся. Куди — я вже
знаю!
Мати замовкла, об глечик почиргала, ніж погострила.
Діти з-під столу гарбуз їй котили і гейкали: Ну ж бо:
бач, як він слухає, лисий на лобі бичок з одним рогом!
Ну ж бо! А син трохи м’якше: як хочте, піду й не
вернуся.
— Та чого я там хочу! Ніж устромить
собі, щоб не бачити цих злиднів — ось чого
я хочу! —
Гарбуз крехнув і розламався на дві
половині.
В хаті запахло волоським насінням і трошки морозом.
Діти нагнулись вгризнуть половинку — й голівка
‘б голівку
стукнулись. Смішно їм стало! Отож, вибираючи кишки,
кихкать вони почали, прориватися сміхом. Погляне
одна на одну, та й знову, аж поки ікотка грудна не напала.
— А от із батьком прийдеться-таки
щось робить.
Син: Я знаю, про що ви кажете.
(Павза. Кіт сплигнув із печі). Тільки уже ж
він не покається. Навряд.
Брязнуло в сінях, загрюкало в двері. — Ой, мамо,
боюся!
Діти до матері: Мамо, боюся, він буде нас бити!
Навстіж з розгону розкрилися двері, і звідти кричало:
— Падайте долу: явився Христос! Зустрічайте, співайте,
Бийте в кімвали, тимпани: явився Христос-бог і цар
ваш!
Тиша настала. Чавун зашипів. Грізно-синя — тиша — у
вікнах —
Благословляючи направо й наліво, увіходив
до хати бог: у сорочці під поясок,
босий, лоб узенький у два пальці.
Бог: утомився я! Сяду, посижу. А що там ти вариш?
Знаєш, сьогодні возносивсь на небо і так було жалько,
Так же вас жалько. Апостоли кажуть: — Підстрибуй,
осанна!
Я що руками махну, то все й вище, махну, то все й
вище.
Мати: Тягака ти чортова, твар неподобна, й чого ти
ходиш до мене? У злидні увів нас, дітей одкаснувся —
йди собі, звідки прийшов, і у піч не заглядуй. Іуда!
Двері нащо то одзяплені кинув? Ти чуєш, п’янюго?
Бог: Як не вірите — ребер пречистих моїх доторкніться.
Рани від гвоздій ось бачте в долонях? — за вас я
розп’явся.
Мати: Іди, бо їй-бо як візьму оту брачку, то буде,
буде і ребрам твоїм, голові і рукам — чи ти чуєш?
Син (чвіркнувши на долівку): Це чисто
як в тіятрі на приставленії.
Ленін-антихрист явився, мій сину, а ти про тіятри.
Треба боротись: антихрист явився.
Та ви сперва явіться у сільраду, а тоді
будемо про антихриста. Там. кажуть.
А, та ну його к чорту — ви таки колись
дограєтесь!
Ленін-антихрист явився, мій сину, а ти проти мене.
Треба боротись: ворог явився.
Сусідська дівчина на дверях: Ой, тіточко,
чи ви чули? Ларівон-штундист убив
свою меншу дочку!
Син. Нехотя. Обернувся — крови! Просто
проти нього стояли брови
Сус Христос підвівся.
Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.
Источник
Чистила мати картоплю тичина
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ідуть на Небо кращі, зазвичай…
Чому так? Ну, чому – скажи нам Боже!
Вона уже в дорозі… Зустрічай.
А може то помилка? Ну, а може…
Весела, щира, фахова… Усе?
Не вистачить години полічити!
Та розумію – ні, не пронесе…
Місто дихає гнилим.
Всі каналізації відкрито.
Очі ввечері – блим-блим,
і лечу під землю, мов корито.
З виду подорож проста –
біг по лабіринтах пустомелля.
Числа крейдою простав
Зворушливо мені зіграй
на струнах серця, піаністе,
і відведи у диво-край,
де сяє сонце променисте.
Мелодій чарівний огром
фантасмагорії малює,
лоскоче пензлем під ребром,
Сизов чайков собі заячу, я собі закигичу,
На сліди, на твої упаду наболіло грудьми.
Тужнов піснев пташинов того чугаєчка прикличу:
што то буде, мой милий, як впадуть осінні громи?
Што то буде, мой пташе, як яблуні зіб’ють морози,
де меш вити кубель
З брехнею цілу вічність наодинці,
Без голосу, з поламаним крилом.
Нема пророків, бо вони — правдивці,
А в світі зла — панує тільки зло.
Католик православних шарпа люто,
Магометан висварює юдей.
У вірі світло істини відсутнє,
Хто я? Де я. мертвий чи живий?
Серце б’ється, а чи охололо?
Третій рік в полоні ув орди,
Третій рік москаль трима за горло.
Грати, холод, голод, мордачі —
Це моя буденщина щоденна.
А мій кат плюється і гарчить,
Нові автори (Інша поезія):
Хлопчик на гармоньці грав,
грав на гармоньці хлопчик.
„А де мій тато?” – запитував хлопчик,
хлопчик запитував: „А де мій тато?”
Мати картоплю чистила,
чистила мати картоплю,
нахилилася, не знайде ніяк картоплину,
картоплину ніяк не знайде, нахилилася.
„Он Миколці тато купив велосипеда,
велосипеда купив тато Миколці.
А мій тато чомусь не купує,
не купує чомусь мій тато.”
На гармоньці п’ять гудзиків білих,
п’ять білих гудзиків на гармоньці.
Мати ніяк не знайде картоплину,
картоплину ніяк не знайде мати.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов’язкові)
Источник
Скорбна мати
Павло Тичина
І
Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими пожалій.
Поглянула — скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорнів.
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!
Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.
Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно. людське серце
До краю обідніло.
II
Проходила по полю —
Зелене зеленіє.
Назустріч Учні Сипа:
Возрадуйся, Маріє!
Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса.
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса?
Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Пе до Юдеї шлях вам,
Вертайте й з Галілеї.
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату —
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь Його розп’яту.
III
Проходила по полю.
В могилах поле мріє —
Назустріч вітер віє —
Христос воскрес, Маріє!
Христос воскрес? — не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Христос воскрес, Маріє!
Ми — квіти звіробою,
Із кроні тут юрбою
Зросли на полі бою.
Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляпьсь хоч ти, Маріє!
IV
Проходила по полю.
— І цій країні вмерти? —
Де Він родився вдруге,-
Яку любив до смерті?
Поглянула — скрізь тихо.
Буяє дике жито.
— За що тебе розп’ято?
За що тебе убито?
Не витримала суму,
Не витримала муки,-
Упала на обніжок,
Хрестом розп’явши руки.
Над Нею колосочки
«Ой радуйся!» —шептали.
А янголи на небі —
Не чули і не знали.
1918
Источник
ЧИСТИЛА МАТИ КАРТОПЛЮ
Чистила мати картоплю, а сестри гуляли у кукол.
Всі на долівці сиділи і думали всі неоднаке.
Мати: як жити тепер їм? Чи вріжуть землі хоч у полі?
та й що з тії латки, як вріжуть? Буде ще голоду, буде
горя і сліз! Хоч би син де нанявсь, може б став у
підмозі.
Та вже натерпілись, настраждались, що й як воно
далі –
хто його знає… Дівчатка за нею, ловкенько сівши,
кукол учили сапать на городі: от отак та отак, бач,
треба; не тільки поверху, а й знизу його зворуснути –
от і ростиме як слід, от і вродить, що всім нам і мамі
стане до льоду. Почула це мати, до них обернулась:
Ластовенята мої, мої любії пташки. – Хотіла сказати
ще щось, та тільки не вийшло. Сльози, скипівши на
віях,
впали на руку, яка на коліні лежала (випав
ніж непомітно), друга ж рука ще тримала картоплю
тихо й: дрижала, а з нею тремтіли й кільця лушпиння,
що недочищені крихко звисали з картоплі додолу…
Діти принишкли, покинули кукол і нум собі плакать.
Мати взяла, обняла їх рукою, а другою сльози
втерла. Лушпиння порвалось і, впавши, на куклі
скрутилось,
мов би гадючка…
Тут увіходить син: – Мамо! Ви знов? Якби
ви не плакали, то, може б, хоч легше було!
Чи ви чуєте, мамо?
Ставила тую картоплю до печі. Брачку діставши,
знизу чавун обхватила й посунула глибше уліво,
де вже крутінь угорявся, крутінь як з огнистого
дроту, –
дрова тріщать починали. – Та чую, не вся ще оглухла!
Дрова тріщать починали, а хмара синіла у вікнах.
Сестри поглянули строго і відступили від печі.
(- Може ж не вся ще оглухла). А хмара синіла у
вікнах…
Син постояв-постояв, а далі почав
ходити по хаті:
– Батько ще не вертався? – Мати немов би до себе:
Бачте, стара вже, дурна, непотрібна. Хіба я що знаю?
Що ж зостається мені, як не плакать? Син комуністом, батько,
здурівши, у штунду пошився, якби ще у
штунду –
Сусом Христом об’явив себе, партію водить по селах!
Що ж, іскажіть мені, що зостається? Ну, ріжте, ну,
бийте,
в гроб удавіть мене з дрібними дітьми, нехай я вже буду
вашим коліном придушена, наче ота Україна.
Син засміявся! Ну, до чого це? Навіщо
таке говорити?
Ну, ви стійте собі за свою Україну,
А мене теж не чіпайте.
Я вже не малий і знаю, що роблю.
Хочете – то й зовсім без вас буду жити, як хочете, то
й зовсім.
Завтра, сьогодні ж піду й не вернуся. Куди – я вже
знаю!
Мати замовкла, об глечик почиргала, ніж погострила.
Діти з-під столу гарбуз їй котили і гейкали: Ну ж бо:
бач, як він слухає, лисий на лобі бичок з одним рогом!
Ну ж бо! А син трохи м’якше: як хочте, піду й не
вернуся.
– Та чого я там хочу! Ніж устромить
собі, щоб не бачити цих злиднів – ось чого
я хочу! –
Гарбуз крехнув і розламався на дві
половині.
В хаті запахло волоським насінням і трошки морозом.
Діти нагнулись вгризнуть половинку – й голівка
‘б голівку
стукнулись. Смішно їм стало! Отож, вибираючи кишки,
кихкать вони почали, прориватися сміхом. Погляне
одна на одну, та й знову, аж поки ікотка грудна не напала.
– А от із батьком прийдеться-таки
щось робить.
Син: Я знаю, про що ви кажете.
(Павза. Кіт сплигнув із печі). Тільки уже ж
він не покається. Навряд.
Брязнуло в сінях, загрюкало в двері. – Ой, мамо,
боюся!
Діти до матері: Мамо, боюся, він буде нас бити!
Навстіж з розгону розкрилися двері, і звідти кричало:
– Падайте долу: явився Христос! Зустрічайте, співайте,
Бийте в кімвали, тимпани: явився Христос-бог і цар
ваш!
Тиша настала. Чавун зашипів. Грізно-синя – тиша – у
вікнах –
Благословляючи направо й наліво, увіходив
до хати бог: у сорочці під поясок,
босий, лоб узенький у два пальці.
Бог: утомився я! Сяду, посижу. А що там ти вариш?
Знаєш, сьогодні возносивсь на небо і так було жалько,
Так же вас жалько. Апостоли кажуть: – Підстрибуй,
осанна!
Я що руками махну, то все й вище, махну, то все й
вище.
Мати: Тягака ти чортова, твар неподобна, й чого ти
ходиш до мене? У злидні увів нас, дітей одкаснувся –
йди собі, звідки прийшов, і у піч не заглядуй. Іуда!
Двері нащо то одзяплені кинув? Ти чуєш, п’янюго?
Бог: Як не вірите – ребер пречистих моїх доторкніться.
Рани від гвоздій ось бачте в долонях? – за вас я
розп’явся.
Мати: Іди, бо їй-бо як візьму оту брачку, то буде,
буде і ребрам твоїм, голові і рукам – чи ти чуєш?
Син (чвіркнувши на долівку): Це чисто
як в тіятрі на приставленії.
Ленін-антихрист явився, мій сину, а ти про тіятри.
Треба боротись: антихрист явився.
Та ви сперва явіться у сільраду, а тоді
будемо про антихриста. Там… кажуть…
А, та ну його к чорту – ви таки колись
дограєтесь!
Ленін-антихрист явився, мій сину, а ти проти мене.
Треба боротись: ворог явився.
Сусідська дівчина на дверях: Ой, тіточко,
чи ви чули? Ларівон-штундист убив
свою меншу дочку!
Син. Нехотя. Обернувся – крови! Просто
проти нього стояли брови
Сус Христос підвівся.
Альманах ВАПЛІТЕ (Харків), 1926, ч. 1, с. 7-11
Related posts:
“Будеш, мати, мене зимувати…” Будеш, мати, мене зимувати, Будеш мати мене коло хати, Будеш мати мене коло хати… Ходить полем мій кінь вороненький, Ходить […].
МАТИ Зупиніться, поети! Чекайте, не треба… Мати вийшла на ганок і дивиться в небо. Мати дуже висока, древніша од космосу, На […].
“І мати молода, і сонце юне…” І мати молода, і сонце юне, І в неї на колінах немовля. В прозорому повітрі, наче струни, Гудіння оксамитного джмеля. […].
“Якби ж то серце спокійніше мати…” Якби ж то серце спокійніше мати, Щоб не бентежили передчуття Та не ввижалась напівмертва мати І голодом заморене дитя. І […].
Мати Біля вікна у сутінках Мати гойдає колиску, Де спить дитина. Тільки немає колиски. Тільки немає дитини – Зникла, розтала у […].
МАТИ (“Породила синів, своїх буйних синів…”) Породила синів, своїх буйних синів, Спорядила нас, юних, в дорогу. Посадила тоді ж трьох малих ясенів, Як надію свою і […].
“Мати сіяла сон…” Мати сіяла сон під моїм під вікном, А вродив соняшник. І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман, А мені […].
МАТИ Роби й роби. Затерпла спина. І вже не чую рук. О боже мій! Чи я спочину Від тих незмірних мук? […].
Мати милосерда! Мати милосерда! Ты єси ограда, От лютаго врага злаго Храниши мя всегда. Он, лютый, рыкаєт, БЂдна мя хищаєт. Скоро, скоро […].
“Породила мене мати…” Породила мене мати У високих у палатах, Шовком повила. У золоті, в оксамиті, Мов та квіточка укрита, Росла я, росла. […].
ДОЧЕКАЛАСЬ МАТИ СИНА Дочекалась мати сина, Повернувся з війська: Гімнастерка, шинелина, Виправка армійська. Зустрічала вся родина, Щедро частувала. Голуба і мирна днина За […].
ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА. МАТИ І “ХРИСТОПРОДАВЦІ” …Тепер на зміну, нехай і поодинокого, мародерства звичайного прийшло вишукане, інтелектуальне: шукають предмети старовини, найчастіше – ікони… А. Михайленко, “Корені […].
ТАРАСОВА МАТИ Живе й не вмирає шевченківська мати, Колгоспна кріпачка, забута не раз. Синове-поети пішли в дипломати, А з нею зостався єдиний […].
Дажд ми сосца, сосца дажд, о благая мати! “Дажд ми сосца, сосца дажд, о благая мати!” – “И сосца и сердце зволь, сыну мой, пріяти”. – “О, коль […].
МАТИ ЯСНОЗОРА На світанку чути голос дзвону, Плаче Русь, як жалібна вдова, Від Карпат до голубого Дону Тужать трави, квилять дерева. Приспів: […].
Вишивала мати вишивала мати долю хрестиками дитині залишилась мережана думка кольору блакиті неба й листка осіннього.
“З-за хмарочосу – мати в небесах…” З-за хмарочосу – мати в небесах… Так нібито до мене прихиливсь І довго так допитливо дивилась. Ні зморшки… Ні сивиночки […].
“Є в мене мати, вірна є дружина…” Є в мене мати, вірна є дружина, Є рідний дім, земля і мій народ, Є хліб і сіль, і над […].
“Коли моя мати заходить до церкви…” Коли моя мати заходить до церкви, вона нікого не помічає, доки іде на своє місце. Вона зупиняється маленькою дівчинкою, майже […].
ИзсохшЕ нам се РуцЂ орОси, о мати ИзсохшЕ нам се РуцЂ орОси, о мати Маріє, ОбильНАя в водаХ благодати, Душам, палИМИам сТРастИ огнем, свишше чашу Студенои подАждь […].
МАТИ На лавиці два коники. Два коники з сиру. Вставай – пора до школи йти, Сину. На лавиці стара мати. Кінь […].
“Йде мати і дитя несе…” Йде мати і дитя несе, ховається в дорозі. її під зорями спасе короткий сон у стозі. Якраз під зорями Різдва […].
“Я вийшов. А за мною – мати…” Я вийшов. А за мною – мати. Та батько у сорочці білій. Птахи над обрієм летіли, І пахла м’ята. І […].
“Мати сутінок мальвового цвіту…” Ганні Собачко мати сутінок мальвового цвіту як зозуліють квіти у вашому цвітінні де ви розчиняєте нічні пуп’янки дотиком тихого пензля […].
“Дала мені мати серце…” Дала мені мати серце – розмальованого щиглика. У малого хлопчика билося воно веселим горобчиком, у юнака витьохкувало соловейком, у дорослого […].
“Ходить хвора мати, простяга долоні…” Пам’яті подруги дитячих літ Галинки Ходить хвора мати, простяга долоні, Щоб у них поклали правдоньку її. І мене питає, чи […].
“Сестра, а другому – мати…” Сестра, а другому – мати. Містечко – як сіра твань. Товаришу мій, брате, Горіння одних бажань! Не бійтесь, напне до […].
МАТИ Відступають довгі колони. Пил доріг і патронів мідь. А вона голови не клонить, Біля тину сама стоїть. І не страшно […].
“КАЗАЛА МАТИ КОЛИСЬ-ТО…” Казала мати колись-то: “Як на світ привела тебе, сину, гляділа в твою колиску ніч передрозяно-синя. І у вікна – навстіж […].
“Земле, моя всеплодющая мати…” Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глубині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! Дай […].
“Наша мати – сивая горлиця…” Наша мати – сивая горлиця. Все до її серденька горнеться: Золота бджола – намистиною, Небо – празниковою хустиною, Сивий дуб […].
ПИШЕ СТАРА МАТИ Стрілецька пісня Пише стара мати, Пише приїджати, Чим скоріш додому. Що робити, що почати Мені молодому. Ой ходжу я, блуджу, […].
“Б’ється серце, як пташа німе…” Б’ється серце, як пташа німе, буде спогадами надити. Мати сина виглядатиме, а не діжде – буде плакати. Будуть сипати сухі […].
СКОРБНА МАТИ Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими ножами! Поглянула – скрізь тихо Чийсь труп в житах чорніє… Спросоння […].
МАТИ Триптих. 1. Клумаки випадають з натруджених рук. Хто піддасть їх на плечі у вирі людському. Ти босоніж торкаєш розпечений брук, […].
ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА. ВАРІАЦІЯ НА БАНАЛЬНИЙ КИЇВСЬКИЙ СЮЖЕТ, або ж БАБА В ЦЕЛОФАНІ – НАША МАТИ …Корова – в багатьох старовинних і архаїчних релігіях символ плодючості, достатку і благоденства… Міфи народів світу Баба Христина, звісно, не […].
“І Архімед, і Галілей…” І Архімед, і Галілей Вина й не бачили. Єлей Потік у черево чернече! А ви, святиє предотечі, По всьому світу […].
МАТИ Одцвіли волошки у липні, А у серпні скінчились жнива. Скоро осінь. Та дні ще блакитні, Смаглий льотчик ромашку зрива… Смаглий […].
МАТИ В далеку путь ідуть її сини, Зa тридев’ять земель чужих і невідомих, І їм услід, прадавній і сумний, Її руки […].
МАТИ Вона була красуня з Катеринівки. Було у неї п’ятеро вже вас. Купляла вам гостинчика за гривеник, топила піч і поралась […].
Источник
